Опис досвіду
Опис досвіду роботи
«Проектування і діагностика творчої діяльності учнів на основі впровадження інноваційних технологій навчання»
вчителя предмету “ Захист Вітчизни ”
вищої кваліфікаційної категорії
ХАБЮКА Андрія Ярославовича
Свою педагогічну діяльність розпочав в 2003 році учителем допризовної підготовки юнаків, Заступником директора з військово-патріотичного виховання в 6 школі м. Чернівці.
Загальний стаж педагогічної роботи 13 років. Працюю над проблемою
“Проектування і діагностика творчої діяльності учнів на основі впровадження інноваційних технологій навчання.”
І. Підвищення фахового рівня
Для того, щоб давати суттєві знання учням, намагаюсь постійно збагачувати свої знання, розширювати свій світогляд: черпаю нову корисну інформацію з фахових журналів, цікавлюсь досвідом досвідчених учителів, мене також приваблюють цікаві розробки уроків, методи і прийоми роботи вчителів. Нове та раціональне використовую на своїх уроках, практикую проведення уроків з використанням ІКТ. Маю власний веб-сайт znz6.webnode.com.ua,через який ділюся своїми напрацюваннями.
ІІ. Навчально-виховна робота з учнями
Урок – основна форма навчання в школі, і обов’язковий для всіх учнів. Кожний урок становить єдиний процес, в якому виконання усіх завдань здійснюється у взаємному зв’язку. В той же час, загальні закономірності побудови уроку допомагають ефективніше підготуватися до нього.
Під час своєї діяльності враховую загальні вимоги до проведення сучасного уроку, а саме:
- Озброювати учнів свідомими, глибокими, міцними знаннями;
- формувати в учнів міцні навички та вміння, що сприяють підготовці їх до життя;
- підвищити виховний ефект навчання на уроці, формувати в учнів у процесі навчання риси особистості;
- здійснювати всебічний розвиток учнів, розвивати їхні загальні та індивідуальні особливості;
- формувати в учнів самостійність, творчу активність, вміння творчо вирішувати завдання, які трапляються в житті;
- вироблення вміння самостійно вчитися, отримувати та поглиблювати чи поповнювати знання;
- формувати в учнів позитивні мотиви навчальної діяльності, бажання вчитися, потребу в розширенні й отриманні знань, позитивне ставлення до навчання.
Для проведення уроків Захисту Вітчизни в школі використовую кабінет «Захисту Вітчизни», стрілецький тир, майданчик для стройової підготовки, стадіон.
Уроки розпочинаю з прослуховування гімну України, шикування класу, рапорту командира відділення, привітання, ознайомлення із завданням на урок, виконання стройових вправ. Готуючись до проведення уроків, враховую особистісно-орієнтований підхід до навчання учнів. На уроках вирішую три основні напрями: оздоровчий, тренувальний, освітній. Тренувальний напрям служить для підвищення рівня рухової підготовленості. Освітній напрям дає змогу озброїти учнів знаннями.
Теоретичні уроки проводжу з використанням мультимедійних засобів (презентації, тестуючи програми, електронні посібники та тренажери, відеофільми).
Прагну, щоб кожен урок був логічним продовженням попереднього і, водночас, підготовкою до наступного, змістовним, цікавим для учнів і таким, що спонукає їх до активної діяльності.
Однією з головних умов успішного навчання є здатність тримати дисципліну на уроці, в іншому разі не спрацьовують ніякі методичні прийоми та хитрощі. Дисципліна більшою мірою залежить від рівня насиченості уроку, від уміння вчителя перемикати фази уроку, від його здатності задавати мотивацію і стимулювати учнівські успіхи, від уміння тримати педагогічну дисципліну, від уміння використовувати на практиці активні методи навчання.
У практиці роботи з предмету «Захист Вітчизни» застосовую різні методи навчання:
- словесні – пояснення, розповідь, розпорядження, команда, підрахунок;
- наочні – показ вправи вчителем, показ плакатів, схем, карток, презентацій;
- практичні – виконання вправ учнями.
Пояснення намагаюсь, щоб було лаконічним, конкретним, доступним і відповідати рівню розвитку учнів
Бесіду проводжу у вигляді запитань-відповідей, з чого видно, як учні засвоїли матеріал.
Команда розпорядження вчителя, що має конкретну форму і точний зміст. Команда часто супроводжується рахунком, що регулює темп і ритм вправ, як правило, використовую при проведенні практичних занять з вогневої, стройової, тактичної, фізичної підготовка та Цивільного захисту.
До практичних методів навчання належать вправи. Багаторазове повторення допомагає швидше оволодіти технікою вправи і підвищує якість виконання.
Під час проведення уроку намагаюсь поєднувати словесні методи навчання, наочного сприймання та практичні методи виконання вправ. Правильне поєднання цих методів сприяє формуванню в учнів повнішого уявлення про рухову дію.
Намагаюсь привчати дітей до військової термінології, збагачувати їхній словниковий запас.
Залежно від того, які завдання ставляться на уроці, урок відноситься до певного типу. Проводжу:
- вступні уроки;
- роки вивчення нового матеріалу;
- уроки повторення;
- уроки змішаного типу;
- контрольні уроки;
- підсумкові уроки.
На уроках використовую елементи новітніх педагогічних технологій.
Фронтальний метод полягає в тому, що всі учні класу одержують одне завдання і вони виконують його одночасно під наглядом вчителя. Такий метод використовую при виконанні нормативів з Цивільному захисті, стройової підготовки.
Позмінний метод полягає в тому, що учнів поділяють на зміни, які по черзі виконують вправи. Наприклад, такий метод використовую при виконанні нормативів стрільби з пневматичної гвинтівки.
При груповому методі учнів об’єдную в групи за рівнем фізичної підготовленості. Роботою кожного відділення керує командир, він же забезпечує допомогу та керування групою. Після виконання першого завдання відділення, по команді вчителя змінюють місце занять. Інколи використовують декілька варіантів групового методу організації учнів. Такий метод використовую при проведенні занять з тактичної підготовки на польових зборах.
При одному варіанті кожне відділення проходить на протязі уроку всі етапи занять. При другому – виконує одне-два завдання, а на наступних уроках – інші. Груповий метод дозволяє дати всім учням різноманітні завдання, але й потребує підготовки активу учнів, здатного керувати відділенням, страхувати і допомагати при розучуванні вправ. Груповий метод частіше використовую при удосконаленні рухових дій і навиків.
Індивідуальний метод і метод змагання тісно переплетені один з одним.
В своїй роботі проводжу нестандартні уроки, наприклад: урок-змагання, урок-вікторина із застосуванням теоретичних і практичних знань, уроки-конкурси. У ході навчання реалізую міжпредметні зв’язки з предметами природничого, гуманітарного напрямів, основами здоров'я, завдяки цьому уроки для учнів стають цікавішими і захоплюючими, веселими і пізнавальними.
Розбудова Української держави ставить на порядок денний надзвичайно важливе та невідкладне завдання – виховання справжнього громадянина, патріота рідної землі. Задля консолідації суспільства необхідно, з одного боку, враховувати полікультурність українського суспільства, з іншого - посилити патріотичний характер навчання та виховання.
Зусилля педагогів мають бути спрямовані на виховання учнів у дусі патріотичного обов'язку, готовності до військової служби та захисту України, повазі до національного та міжнародного законодавства, засад демократичної, правової держави. Патріотизм в Україні традиційно завжди мав духовні корені, насичені православною вірою. Велику роль у становленні особистості відіграють християнські цінності як основа формування гуманних якостей дитини, як аспект розвитку її духовності.
Широко вживані форми та методи виховання спираються на народні традиції, кращі надбання національної та світової педагогіки і психології.
Практика доводить, що найбільш результативним формування патріотичної особистості школяра буде за умови застосування у навально-виховному процесі інноваційних педагогічних технологій: цілеспрямованого, систематичного й послідовного впровадження в практику оригінальних, новаторських способів, прийомів педагогічних дій і засобів, що охоплюють цілісний навчально-виховний процес, а саме: інтерактивних уроків, факультативних курсів, позакласних заходів, екскурсій, соціального проектування, пошуково-дослідницької діяльності, музейної справи, учнівського самоврядування, експериментальної роботи тощо.
У шкільних стінах починається все, що може нас радувати чи непокоїти... Тут сьогодні плекається громадянин, який перейме на свої плечі тягар з плечей старших поколінь, діятиме і мислитиме по - новому, нестандартно, буде активним перетворювачем життя. Застосування набутих знань на практиці, розвиток людської гідності, громадянськості, патріотизму, чесності, толерантності, працьовитості стане запорукою формування вільної патріотичної особистості, добробуту українського народу, правової держави, рівноправної інтеграції до європейського співтовариства.
Сучасний етап розвитку суспільства ставить перед школою та педагогами нові вимоги та виховні завдання, серед яких першорядне значення надається всебічному розвитку індивідуальності дитини як особистості та найвищої цінності суспільства на основі виявлення її задатків, здібностей, обдарувань і талантів. Школа має готувати активних людей, здатних ефективно розв'язувати життєві проблеми, діяти у нестандартних ситуаціях, самостійно мислити і приймати рішення. В Україні прийнято цілий ряд законів і програм (зокрема Закон України “Про освіту”, Державна цільова програма „Вчитель”, Національна програма “Діти України” та інші), які безпосередньо спрямовані на створення відповідних умов для виховання творчої, діяльної, обдарованої, інтелектуально й духовно розвиненої особистості. Отже,центром концепції розвитку сучасної школи є творча особистість, індивідуальна робота з обдарованими дітьми, які вирізняються насамперед високим інтелектом, що є наслідком як природних задатків, так і сприятливих умов виховання. Поняттями „обдаровані учні”, „видатні діти”, як правило, позначають учнів із надзвичайно раннім розумовим розвитком, з яскравим проявом розумових здібностей, з ознаками сприятливих передумов для розвитку наукового таланту.
Проте, оскільки йдеться про дітей, усі ці властивості характеризуються певною умовністю: виявлені особливості можуть не отримати очікуваного розвитку, залишитися нереалізованими. Разом з тим здібності інших дітей, які сьогодні перебувають у прихованому стані, можуть згодом проявитися і заявити про себе, спростовуючи негативний прогноз, якщо його було зроблено. Саме тому великого значення набуває науково-педагогічне розв’язання проблеми виявлення та розвитку схильностей, здібностей та обдарувань підростаючого покоління, дослідження теоретичних основ ефективної державної системи підтримки талановитої учнівської молоді. В основних документах про школу проголошується відхід від усередненості навчання та виховання, що веде до нівелювання особистості, реально ж у загальноосвітніх закладах освіти продовжує домінувати усереднений підхід (орієнтація вчителя на так званого „середнього” учня), ігнорування самої проблеми обдарованого учня і навіть авторитарний підхід у навчанні та вихованні. Крім того, якщо педагоги й докладають зусиль для розвитку творчих можливостей особистості, то йдеться передусім про розвиток спеціальних творчих здібностей у певній галузі (музичній, літературній тощо), а також їх увага зосереджується на академічній обдарованості учнів (переможці предметних олімпіад, учасники МАН тощо).
Такі ж загальні творчі властивості, як здатність генерувати нові ідеї, застосовувати знання й уміння в новій ситуації, гнучкість розуму, з різних причин часто залишаються поза увагою вчителя. Скоріш за все причина полягає в тому, що школа не готова до такої діяльності ні організаційно, ні матеріально, ні інтелектуально. Крім того, і самі вчителі не завжди готові до роботи з обдарованими дітьми.
На сьогодні загальновизнаними є два підходи до розв’язування проблеми виявлення і розвитку обдарованості: перший передбачає цілеспрямовану роботу з "елітою", тобто спеціально відібраними учнями, які характеризуються вже розвиненими підвищеними здібностями; другий підхід ґрунтується на уявленнях про те, що резерви обдарованості закладені практично в кожній дитині. Тобто, обдарованою можна визнати будь-яку дитину, при цьому у кожному окремому випадку прояв обдарованості буде унікальним. Більшість же вчителів не готові враховувати у своїй діяльності обдарування кожної дитини. Результатом неспроможності педагогів роздивитися в дитині певні обдарування і допомогти реалізувати їх у практичній діяльності, стає нездатність молодої особистості правильно обрати та спроектувати власну життєву програму, що зрештою негативно позначається на науковому та інтелектуальному потенціалі держави в цілому, на рівні її економічного та соціального розвитку.
Особливого значення сьогодні набувають централізовані програми пошуку і підтримки обдарованих дітей у масштабах усієї держави, області, міста, району, окремої школи і навіть класу. У цьому процесі можна виокремити два основні напрями наукового пошуку: 1)створення системи додаткової освіти для обдарованих дітей в умовах звичайної загальноосвітньої школи; 2)організація нових і підтримка вже існуючих спеціалізованих навчальних закладів, орієнтованих на роботу з обдарованими дітьми. На основі проведеного нами пілотажного дослідження, метою якого було визначення рівня готовності вчителів-практиків до свідомої систематичної роботи з обдарованими учнями, виявлено цікаві тенденції стосовно організації такої діяльності: більшість вчителів відчувають у собі сили для здійснення систематичної свідомої роботи з обдарованою дитиною.
Одночасно більшість вважають за необхідне створювати умови для навчання і виховання таких дітей на базі спеціалізованого навчального закладу. Тобто більшість вчителів просто не бажають співпрацювати з обдарованою дитиною. Проте, реалії сучасного суспільного життя вимагають від середнього загальноосвітнього навчального закладу орієнтації на збереження виключності та неповторності особистості кожного учня, розкриття повною мірою його таланту та обдарованості; створення таких умов навчання і виховання підростаючої особистості, за яких самовираження, творча самореалізація стане внутрішньою потребою кожного учня. Перспективним шляхом вирішенням проблеми, на мою думку, може стати психодидактичний підхід до навчання і розвитку обдарованих дітей в умовах масової загальноосвітньої школи.
Сутність даного підходу полягає у використанні проектування і моделювання освітнього середовища як основного методу розвивальної освіти, що забезпечує можливість виявлення, навчання і розвитку обдарованих дітей в умовах загальноосвітньої школи. Цьому процесу сприятимепобудова у навчальному закладі цілісної системи проектування особистості кожного учня на основі виявлення його здібностей та уподобань, підтримки обдарованої учнівської молоді; стимулювання творчої роботи школярів та учителів. Така система повинна охоплювати навчально-виховні заклади різних рівнів та спрямувань: дошкільний навчально- виховний заклад, середню загальноосвітню школу, заклади позашкільної освіти тощо. У самій школі відповідна робота також має бути багатоступеневою і охоплювати різні види діяльності учнів.
Робота з обдарованими учнями має бути цілеспрямованою, керованою, систематичною; повинна здійснюватися цілісно, охоплювати всі види навчальної та виховної діяльності; до неї мають бути залучені практично всі вчителі школи. При цьому дуже важливо разом із дітьми розкрити їхню індивідуальність, віднайти та виокремити ті чинники, які зумовлюють обдарованість дітей у різних видах діяльності. Тільки тоді можна сподіватися на відповідні результати.
Першим етапом у розробці технології виявлення, навчання і розвитку обдарованих дітей є створення відповідних програм: як загальношкільних, так і індивідуальних. Загальношкільна програма має розроблятися на підставі сучасних психолого-педагогічних досліджень, а також на основі порівняльного аналізу існуючих педагогічних систем. У програмі обґрунтовуються стратегії, принципи, етапи відповідної діяльності, а також психологічне й науково-методичне забезпечення їх реалізації. Структура програми має передбачати комплекс заходів науково-практичного, психолого-педагогічного та організаційного характеру. Розраховуються такі програми на педагогів-практиків та керівників навчальних закладів. Завданнями програми, як правило, є: виявлення здібностей та обдарувань учнів; створення максимально сприятливих умов для інтелектуального, духовного, морально-естетичного, фізичного їх розвитку; розробка та впровадження нового змісту освіти, прогресивних технологій навчання; забезпечення фундаментальної загальноосвітньої підготовки; надання учням можливості реалізувати власні творчі здібності на терені дослідницько-пошукової та наукової діяльності; створення системи безперервної освіти "Школа-Університет" на єдиних науково-методичних засадах; обмін досвідом та створення єдиного інформаційного простору середніх та вищих навчальних закладів; здійснення просвітницької та видавничої діяльності. Програма реалізується на принципах гуманізму, демократизму, науковості та інтегративності, індивідуалізації та диференціації, природовідповідності, системності, культуровідповідності, розвивального навчання, єдності інтелектуального, морального, фізичного та естетичного розвитку. Вчителю необхідно знати саму сутність обдарованості людини, її психологічну структуру.
Передумовою для створення індивідуальної програми розвитку учня є всебічне його вивчення. Для цього варто використовувати метод ведення особистої картки розвитку інтелектуальних та творчих здібностей дитини, яка вміщує такі положення, як: статус дитини в сім'ї (єдина, старша, молодша дитина); статус сім'ї, в якій виховується дитина (повна, неповна, багатодітна); здоров'я і фізичний розвиток дитини; сформовані інтереси дитини (секції спортивні, школа мистецтв, студії дитячої творчості). Крім цього, необхідно встановити рівні розвитку дитини. При цьому мають враховуватися думки людей, які безпосередньо спілкуються з дитиною, а саме: шкільного психолога, педагогів, батьків.
Всі вони, незалежно один від одного, характеризують дитину за такими критеріями: рівень загальної орієнтації у навколишньому середовищі (високий, середній, низький); особливості темпераменту (врівноваженість, неврівноваженість, слабкість нервової системи, правша, лівша, рівень інтелектуального та творчого розвитку). Результатом здійсненої роботи мають стати індивідуальні рекомендації стосовно розвитку інтелектуальних та творчих здібностей кожного учня.
Організація роботи школи по розвитку здібностей і талантів учнів передбачає кілька етапів здійснення: 1. Діагностичний: виявлення дітей, які мають здібності до певних видів діяльності; відрізняються нестандартністю мислення та творчим підходом до вирішення проблем. 2. Формуючий: створення умов для повноцінного інтелектуального, фізичного, духовного розвитку обдарованих дітей. 3. Мотиваційно-стимулюючий: стимулювання учнів до саморозвитку та самовдосконалення. 4. Контрольно-результативний: підведення підсумків здійсненої діяльності, виявлення недоліків та позитивних зрушень, корекція подальшої роботи.
Результати виконання завдань мають оброблятися за кожною методикою окремо та заноситися до банку даних, який дає об'єктивну картину щодо процесів мислення кожної дитини, її нахилів та здібностей. Враховуючи отримані результати, вчителі можуть залучати учнів до науково-дослідницької роботи у різних секціях МАН, до участі в олімпіадах, творчих гуртках, клубах, колективах, спортивних секціях тощо. Можливим шляхом роботи школи з проектування розвитку здібностей та обдарувань учнів у процесі навчання та виховання є розробка соціально орієнтованої моделі особистості дитини. Ця модель складається з ряду компонентів, які охоплюють практично всі складові сучасних підходів до побудови структури обдарованості. 1 Здатність ставити перед собою завдання різного рівня складності та різного терміну досягнення: вміння перетворити мету на практичне завдання; можливість розвивати вольові якості та приймати необхідні зусилля для розв'язання завдань; наявність вмінь, бажань, потреби та здатності будувати траєкторію та плани особистого успіху на різний термін. 2 Наявність інноваційних характеристик особистості: відчуття нового; пошук нестандартних рішень; потреба у нових знаннях; бажання глибоко розбиратися у різноманітних процесах, явищах; вміння дивуватись; розвинена допитливість. 3 Креативність, тобто творче сприйняття навколишньої дійсності: потреба у створенні нового; отримання високого задоволення від процесу творчості. 4 Рефлексія та аналітичні здібності: вміння оцінювати обставини; бачення та розуміння своїх переваг та недоліків; вміння проаналізувати ставлення оточуючих до вас і до вашої діяльності. 5 Функціональна грамотність - вміння працювати з інформацією, яка виражена в різних знакових системах: знання та вміння використовувати рідну та іноземну мову (головним вважати рівень проникнення в рідну мову, її поняттєву базу, яка певною мірою обумовлює ступінь особистої та професійної діяльності людини); комп'ютерна грамотність; валеологічна грамотність; етична грамотність; психологічна грамотність; знання властивостей та проявів природи, вміння їх аналізувати; естетична грамотність; математична грамотність. 6 Комунікативні навички: знання правил спілкування, розуміння їх цінності; терпимість, толерантність по відношенню до людей з різним рівнем розвитку; душевність і доброта у відношеннях з людьми; відповідальність та обов’язковість; визнання та повага права особистості на самостійність та незалежність. 7 Емоційний розвиток особистості (нерозвинена почуттєва сфера, емоційна зажатість, сором'язливість збіднюють духовний світ людини): здатність адекватно реагувати на різні зовнішні впливи; розвинене почуття жалю, любові, відданості, обов'язковості. 8 Залучення до цінностей світової культури: розвинене почуття гордості за висоти, яких досяг людський геній.
Другим етапом проектування роботи з обдарованими дітьми є формуючий, який знаходить своє відображення у навчальних планах, програмах, формах та методах роботи, мета яких - створити простір для самореалізації, задоволення потреб у нових знаннях, спілкуванні, самовираженні, вихованні відношень. Аналіз наукової літератури та передового педагогічного досвіду дозволяють виділити провідні стратегії у побудові процесу навчання обдарованих дітей, які можуть застосовуватися при створенні спеціальних програм. Серед них найбільш визнаними та перевіреними часом є: 1. Прискорення, що пропонує оволодіння змістом освіти інтенсивним курсом за спеціальними програмами. 2. Поглиблення, при якому передбачено більш глибоке вивчення навчальних дисциплін з певних галузей знань. Даний тип стратегії навчання ефективний стосовно дітей, які виявили підвищений інтерес до конкретної галузі знань чи сфери діяльності. Практика такого навчання дозволяє відзначити ряд позитивних результатів, а саме: високий рівень компетентності у відповідній галузі знань, сприятливі умови для інтелектуального розвитку учнів тощо. Однак застосування поглиблених програм не вирішує всіх проблем, зокрема: не всі обдаровані діти виявляють зацікавленість певною сферою знань чи діяльності на ранніх стадіях свого розвитку; занадто рання спеціалізація навчання не завжди сприяє загальному розвитку дитини. 3. Збагачення, що орієнтоване на якісно вищий рівень змісту освіти з виходом за межі традиційної тематики за рахунок міждисциплінарних зв'язків. Крім того, збагачена програма передбачає оволодіння учнями різноманітними способами і прийомами розумової дослідницької діяльності. Таке навчання може здійснюватися як у межах традиційного освітнього процесу, так і під час участі учнів у дослідницьких проектах, спеціальних інтелектуальних тренінгах тощо. 4. Проблемність навчання, що передбачає стимулювання особистісного розвитку учнів в умовах застосування педагогами оригінальних методів подання матеріалу, пошуку нових значень і альтернативних інтерпретацій базових понять, використання дослідницьких методів у процесі навчання тощо.
Як правило, такі програми виступають компонентами збагачених програм або існують як самостійні тренінгові позанавчальні програми. Слід відзначити перспективність стратегій збагачення та проблемності навчання, які дозволяють максимально врахувати особливості обдарованих дітей. Саме тому вони мають певною мірою використовуватися як у прискореному, так і в поглибленому варіантах побудови навчальних програм.
Організація навчальної роботи з обдарованими учнями може здійснюватися на базі профільних класів, внутрішньошкільних міжкласних факультативів; міжшкільних факультативів; різноманітних спецкурсів; індивідуальних занять; індивідуального та диференційованого підходів тощо. У позанавчальний час ефективними є такі форми роботи як науково-дослідна робота у структурі МАН; олімпіада; Мала академія мистецтв; музичні студії (інструментальні та вокальні); літературні студії; школа випробувань; педагогічний клуб; агітбригади, команди КВК, клуби за інтересами; традиційні збори-зустрічі з обдарованими учнями; участь у загальноміських заходах, конкурсах, виставках тощо. У виховній роботі з обдарованими дітьми мають бути задіяні як фахівці, так і батьки учнів. Зокрема до функцій класного керівника входять: аналіз роботи та постановка завдань; планування роботи з класним колективом; організація виховного процесу; організація роботи учнівського колективу; робота з батьками та шкільним психологом. Практичний психолог повинен забезпечити психодіагностичну, профілактичну, корекційну та розвивальну роботу; організаційну, дослідну, методичну та самоосвітню роботу; просвітницьку та психопрофілактичну роботу з педагогами та батьками.
Діяльність вчителів-предметників спрямована на формування міжособистісних стосунків; індивідуального стилю педагогічного спілкування; роботу з обдарованими учнями. Цілеспрямована робота з батьками учнів передбачає роботу батьківського всеобуча; індивідуальні консультації; батьківські збори; участь батьків у роботі піклувальної ради, у загальношкільних заходах. Основними формами виховної роботи школи з обдарованими дітьми є інформаційно-масові (дискусії, диспути, "філософський стіл", інтелектуальні брейн-ринги); діяльнісно-практичні групові (огляди- конкурси, вечори акторської майстерності, виставки власних робіт); інтегровані (шкільні клуби, КВК, фестивалі, гуртки). Такі форми сприяють розвитку особистості, створюють умови для розкриття талантів та самореалізації. У роботі з обдарованими дітьми є важливим та необхідним такий компонент системи, як аналіз та корекція діяльності. Він дозволяє дослідити хід і результати роботи з обдарованими дітьми, зрозуміти причини відхилень, визначити де, як і чому допущені помилки. Для здійснення цього етапу використовуються зрізи знань з предметів, тести тощо.
Узагальнення педагогічного досвіду роботи школи по проектуванню розвитку здібностей та обдарувань учнів показало, що виділені компоненти тісно пов`язані між собою, взаємозумовлені та становлять єдиний комплекс, системоутворюючим чинником якого є діяльність учителя. Саме тому великої уваги необхідно надавати вдосконаленню педагогічної майстерності та розвитку творчості кожного педагога, який так чи інакше спілкується з обдарованою дитиною. Кожному педагогу необхідно розвивати креативність, яка є незаперечним показником його професійної компетентності. Адже лише творчий учитель здатен запалити в учнях жагу до знань, а обдарований учень починається з обдарованого вчителя (інтелект загострюється інтелектом, характер виховується характером, особистість формується особистістю).
ІІ. Творча особистість.
Творча особистість... Усього лише два слова, але вони містять у собі глибокий зміст
Це людина, яка у змозі реалізувати свої індивідуальні потреби та можливості, має нетрадиційне самостійне мислення, багатий духовний світ, уміє пізнавати, бачити навколишнє оточення, створює щось нове, оригінальне, неповторне. Для того щоби сформувати таку особистість в умовах загальноосвітнього навчального закладу, маємо створити належні педагогічні передумови для розкриття індивідуальних особливостей кожного учня, задоволення навчальних потреб, використовувати особистісно зорієнтований підхід до організації педагогічного процесу задля ефективного навчання, розвитку та виховання кожного учня.
У контексті цього важливо пам'ятати пораду видатного українського педагога В. Сухомлинського: «Людина з дитинства повинна пізнавати іншу людину - її думки, почуття, найтонші та найскладніші порухи душі, прагнення, поривання...» Як важливо вчителю розпізнати кожну особистість, допомогти конкретному вихованцю оволодіти майстерністю складання проекту свого життєвого шляху, а, отже, для цього конче потрібно опанувати та реалізовувати на практиці педагогічну діагностику, яка передбачає вивчення й ідентифікацію індивідуальності кожної особистості; проведення педагогічного спостереження, бесід, анкетування, тестування з метою встановлення добору особистісних якостей, стилю поведінки, пояснити їй мотиви, прагнення або передбачити життєвий шлях у майбутньому. Для досягнення зазначеної мети у процесі діагностичних процедур установлюються передумови навчання, розвитку та виховання кожної особистості, необхідні для організації оптимально спланованого навчально-виховного процесу. Педагогічна діагностика спрямовується на вивчення та розпізнання стану об'єктів (суб'єктів) навчання, розвитку та виховання з метою встановлення гуманної взаємодії вчителя й учня.
